Новини

ДАВНІ ТРАДИЦІЇ МІСЦЕВОЇ МЕТАЛУРГІЇ

Знайомство людства з металами, що у природі трапляються у вигляді самородків, відбулося давно. Про їх виробництво на території Європи свідчать знахідки, що датуються приблизно ІІІ тис. до н. е. Проте початком справжньої металургії вважається уміння отримувати сплави різних металів. Близько ІІ тис. до н. е. видобуток з руди міді та олова і поєднання їх у сплаві розпочали нову епоху в історії людства – добу бронзи.
Початку бронзової доби на території України сприяли тісні зв’язки населення Правобережжя з одним із найдавніших у Європі Балкано-Карпатським металургійним центром, а Лівобережжя – з Кавказьким. Про зародження місцевої металургії свідчать знахідки виробів зі змішаного за спектральним аналізом матеріалу двох металургійних центрів і знаряддя давніх майстрів-металургів – ливарні матриці, тиглі, ллячки, сопла, кам’яні ковадла тощо. На Лівобережжі металеві речі раннього бронзового віку представлені переважно виробами з миш’якової бронзи, що надходила у вигляді злитків з Кавказу. Активізація місцевого ливарного виробництва відбулася у середині ІІ тис. до н. е., коли значний гірничо-металургійний центр сформувався в Донбасі. На Донеччині в Бахмутській котловині виявлено зо два десятка найдавніших рудників – добре збережених кар’єрів-западин діаметром 50–200 м. Метал з них поширювався на значні відстані і використовувався місцевими майстрами-металургами. Шкідлива дія отруйних парів миш’яка на організм майстрів, що працювали з миш’яковою бронзою, приводила до ламкості кісток, захворювань суглобів і дихальних шляхів. Кульгавість, сутулуватість і деформація суглобів стали професійними захворюваннями, що ймовірно, знайшло відображення у міфах і легендах, давніх епосах багатьох народів. В них металурги часто зображені кульгавими, горбунами, карликами, гномами. Зокрема, у давніх греків бог металург Гефест також був кульгавим.
У ІІ тис. до н. е. миш’як замінює олово. Технологія обробки олов’яної бронзи, яка в пізньому бронзовому віці практично витіснила миш’якову, була більш складнішою і потребувала гарячої ковки.
Давні металурги володіли багатьма технологічними прийомами (лиття, кування, полірування, гравіювання тощо) і представляли окрему професійну групу, що простежується за специфічним речовим супроводом понад 30 поховань, виявлених на території України. На індивідуальний характер виготовлення металевих виробів також вказують знайдені скарби знарядь праці та ливарних форм, рештки бронзоливарного виробництва на поселеннях. Майстри-металурги, маючи у своєму споряджені спеціальний реманент і сировину, мандрували від поселення до поселення, реалізуючи готову продукцію і виконуючи поточні замовлення. На теренах України досліджені спеціалізовані виробничі поселення і громадські майстерні, де зустрічаються по одній-дві та більше ливарних форм, тиглі, ллячки, сопла, окремі ковальські знаряддя. Площа, яку вони обслуговували становила близько 2500 км2, а відстань до найвіддаленіших поселень не перевищувала 2-3 дні пішого шляху.
Висока вартість металевих речей спонукала до бережного ставлення до них – пошкоджені предмети відправлялись в ремонт або на переплавку. Вироби з мідного й бронзового брухту коштували дешевше, ніж виготовлені з рудного металу. Втрата миш’яку під час переплавки, вела до погіршення механічних властивостей металу і якості відремонтованих чи виготовлених з нього виробів. Додаткової обробки – проковки для більшої щільності, пластичності й твердості матеріалу вимагали насамперед знаряддя праці і окремі види зброї – мечі, кинджали. Проковку застосовували і у виготовленні прикрас, зокрема, шпильок, які прикрашали гравіюванням і чеканкою.
Оскільки більшість металу постійно йшла у переплавку, до музеїв вироби з бронзи потрапляють переважно як супровідний інвентар з поховань або загублені речі, знайдені археологами чи випадково. Тому про технологію бронзоливарного виробництва на теренах України, крім самих виробів, уявлення дають представлені в музейних зібраннях знаряддя, за допомогою яких вони виготовлялись.
У Сумському обласному краєзнавчому музеї є доволі представницька колекція, що постійно поповнюється речами, переданими громадянами і виявленими під час археологічних досліджень.
Серед них – кам’яна ливарна формочка, передана у 1976 р. П. Георгі. На теренах України кам’яні ливарні форми з’явилися на початку другої половини ІІ тис. до н. е., змінивши матриці з глини, в якій відтискали моделі з дерева чи іншого матеріалу. Кам’яні ливарні форми, як і глиняні, були відкритими, їх виготовляли з м’яких порід – тальку, сланцю, вапняку, пісковику. Вони складалися з двох стулок – одна з вирізаним заглибленням у вигляді виробу, що відливали, а друга – пласка кришка. Їх походження пов’язують з Уральським гірничо-металургійним центром. Пізніше з’явилися роз’ємні і закриті металеві форми для фігурного лиття за восковою моделлю. За підрахунками дослідників визначено середню кількість відливок, що могли витримати кам’яні матриці для різних предметів, і граничний мінімум виробів, відлитих на спеціалізованих поселеннях за час їх існування. Це приблизно 800 кг металу, тобто в середньому по 5 кг лиття за рік, що відповідає парі сокир, трьом серпам і декільком більш дрібним виробам.
Крім матриць, до речей пов’язаних з ливарним виробництвом відносяться глиняні ложки – розливачки металу. Таку ложку виявлено у 2006 р. на поселенні бондарихинської культури поблизу с. Олександрія Краснопільського району. До знарядь давніх металургів, імовірно, також відносяться представлені в експозиції кам’яні кувадло і кувадлочко з довоєнного зібрання музею.
Наприкінці ІІ тис. до н. е. згортання місцевої металургії і діяльності Донецького гірничо-металургійного центру супроводжувалося поширенням на Лівобережжі привезених здалеку металевих виробів і навіть цілих скарбів імпортних бронзових речей. Вони були виготовлені волго-уральськими, північнопричорноморськими і трансільванськими майстрами. До таких скарбів може належати переданий у 2016 р. С. Гуцаном скарб бронзових серпів, знайдений поблизу с. Червоне Сумського району. Наразі він також експонується в музеї.

На фото:

1. Кам’яна ливарна формочка. Друга половина ІІ тис. до н. е.
2. Глиняна ложка – розливачка металу. ХІ–VII ст до н. е.