КОДЕКС МУЗЕЙНОЇ ЕТИКИ ICOM

Преамбула

Статус Кодексу музейної етики ІСОМ

Кодекс музейної етики ICOM був розроблений Міжнародною радою музеїв. У ньому зібрані етичні стандарти діяльності музеїв, що згадуються у документах ІСОМ. У Кодексі вміщені загальноприйняті принципи діяльності музейної спільноти. Факти членства в ІСОМ і сплати щорічних внесків до ІСОМ є підтвердженням прийняття правил Кодексу музейної етики ІСОМ.

 

Мінімальний стандарт для музеїв

У Кодексі музейної етики ІСОМ закріплений мінімальний стандарт для музеїв. Він представляє собою серію принципів, доповнених керівними принципами щодо бажаної професійної діяльності. У деяких країнах певні мінімальні стандарти визначаються законами чи актами уряду. В інших керівні принципи та оцінка мінімальним професійних стандартів можуть визначатися у формі «Акредитації», «Реєстрації» чи схожих систем оцінки. У тих випадках, коли подібні стандарти не визначені, керівні принципи можна запозичити через Секретаріат ІСОМ, відповідний національний комітет ІСОМ чи певний міжнародний комітет ІСОМ. Також бажано, аби держави та спеціалізовані організації, що діють у музейній сфері, брали цей Кодекс за основи при розробці додаткових стандартів.

 

Переклади Кодексу музейної етики ІСОМ

Кодекс музейної етики ICOM представлений трьома офіційними мовами організації: англійською, французькою й іспанською. ICOM вітає переклад Кодексу іншими мовами. Тим не менш, переклад буде вважатися офіційним лише у випадку його затвердження принаймні одним національним комітетом держави, у якою даною мовою спілкуються, зазвичай як основною. Якщо ж певною мовою спілкуються у більш ніж одній країні, бажано, аби були проведені консультації з національними комітетами таких країн. Важливо, щоб при розробці офіційних перекладів залучались професіонали як із галузі мови, так і з музейної сфери. Мають зазначатися версія, з якої перекладали, а також національні комітети, залучені до процесу. Ці умови не обмежують можливість перекладу Кодексу чи його частин для освітніх чи навчальних цілей.

 

 

1. Музеї зберігають,досліджують та презентують природну і культурну спадщину людства.

 

Принцип

Музеї відповідають за матеріальну та нематеріальну природну та культурну спадщину. Керівні органи музею, а також усі ті, хто мають відношення до формування стратегії розвитку і нагляду за музеями, є першочергово відповідальними за збереження та підтримку цієї спадщини, а також людських, фізичних і фінансових ресурсів, що задіяні для цієї мети.

 

Інституційні основи

1.1. Правова документація

Керівний орган повинен забезпечити наявність у музеї складеного письмово й оприлюдненого статуту, положення або іншого публічного документу, узгодженого з національним законодавством, у якому чітко визначені правовий статус музею, його місія, сталість та неприбутковий статус.

 

1.2. Формулювання місії, цілей і стратегій

Керівництво установи повинно підготувати, оприлюднити та керуватись надалі сформульованою концепцією про місію, цілі та стратегії музею та роль і склад його керівного органу.

 

Фізичні ресурси

1.3. Передумови

Керівництво установи повинно забезпечити адекватні умови та сприятливе середовище, необхідні для виконання музеєм основних функцій, визначених у його місії.

 

1.4. Доступ

Керівний орган повинен забезпечити можливість відвідування музею та перегляду його колекцій протягом у прийнятний час і на постійній основі. Окрема увага повинна приділятись особам з особливими потребами.

 

1.5. Здоров’я та безпека

Керівний орган повинен забезпечити виконання встановлених у музеї стандартів щодо охорони здоров’я, безпеки і доступу до визначених послуг для його персоналу і відвідувачів.

 

1.6. Захист від надзвичайних ситуацій

Керівний орган повинен розвивати і підтримувати політику щодо захисту відвідувачів і персоналу, колекцій та інших музейних ресурсів від природних та антропогенних надзвичайних ситуацій.

 

1.7. Вимоги щодо безпеки

Керівний орган повинен забезпечити відповідну охорону для захисту колекцій від можливих крадіжок або нищення під час експозиції, на виставках, робочих площах або в місцях зберігання, а також при їх переміщенні.

 

1.8. Страхування і відшкодування збитків

При комерційному страхуванні колекцій керівний орган повинен впевнитись, що такий страховий поліс є адекватним та його дія поширюється на предмети, що перевозяться або позичаються, а також на інші предмети, за які відповідає музей. При використанні схеми компенсації необхідно, щоб об’єкти, які не є власністю музею, також адекватно відшкодовувались.

 

Фінансові ресурси

1.9. Фінансування

Керівний орган повинен гарантувати наявність достатніх коштів для провадження та розвитку діяльності музею. Усі кошти професійно обліковуються та звітуються.

 

1.10. Політика щодо залучення коштів

Керівний орган повинен мати письмовий документ, що стосується джерел фінансування, до яких він може звертатися в процесі своєї діяльності або фінансування, яке він може приймати із зовнішніх джерел. Незалежно від джерела фінансування, музеї повинні здійснювати контроль за змістом і цілісністю своїх програм, виставок та інших напрямів діяльності. Діяльність щодо залучення коштів не повинна компрометувати стандарти установи або її аудиторію (див. п. 6.6.).

 

Персонал

1.11. Політика прийняття на роботу

Керівний орган повинен гарантувати, що всі дії стосовно персоналу проводяться згідно з як політикою музею, так і з відповідними вимогами закону.

 

1.12. Призначення директора або керівника

Директор або керівник музею, є ключовою посадою, і при його призначенні керівні органи повинні брати до уваги знання та професійні навички, необхідні для ефективної роботи на цій посаді. Такі якості включають відповідний інтелектуальний півень і професійні знання, доповнені високим стандартом етичної поведінки.

 

1.13. Доступ до керівних органів

Директор або керівник музею, повинен безпосередньо відповідати за діяльність відповідних керівних органів і мати можливість прямого доступу до них.

 

1.14. Компетентність музейного персоналу

Приймати на роботу необхідно кваліфікований персонал, який володіє компетенціями та навичками, необхідними для виконання всіх посадових обов’язків. (див. пп. 2.19; 2.24, частина 8).

 

1.15. Підготовка персоналу

Для підтримання ефективності роботи мають бути створені адекватні можливості для продовження освіти і професійного розвитку всього музейного персоналу.

 

1.16. Етичний конфлікт

Керівний орган ніколи не повинен вимагати від музейного персоналу дій, які могли би вважатись такими, що вступають у протиріччя з положеннями цього Кодексу музейної етики або з будь-яким національним законодавством або етичним кодексом певного напряму.

 

1.17. Музейний персонал і волонтери

Керівництво музею повинно мати письмове положення щодо залучення до його діяльності волонтерів, що сприяє хорошим відносинам між волонтерами та музейними працівниками.

 

1.18. Волонтери й етика

Керівний орган повинен забезпечити, аби волонтери, залучені до діяльності музею, були добре ознайомлені з Кодексом музейної етики й іншими застосовуваними кодексами та законами.

 

2. Музеї, які утримують колекції, зберігають їх заради суспільства та його розвитку

 

Загальні положення

Музеї зобов’язані набувати, зберігати та популяризувати свої колекції як внесок до збереження природної, культурної і наукової спадщини. Їхні колекції є важливим громадським надбанням, вони мають особливий правовий статус і захищаються міжнародним правом. Важливим у цих суспільних відносинах є поняття управління, яке включає правомірне володіння, сталість, документування, доступність і відповідальне розпорядження.

 

Комплектування колекцій

 

2.1. Політика колекціонування

Керівний орган кожного музею повинен прийняти і оприлюднити письмовий документ щодо колекціонування, який стосується придбання, догляду за колекціями та їх використання. Цей документ повинен визначати статус будь-якого об’єкта, який не буде каталогізуватися, зберігатися чи експонуватися (див. п. 2.7; 2.8).

 

2.2. Чинний документ, який підтверджує право власності

Жодний об’єкт або зразок не повинен прийматись музеєм шляхом купівлі-продажу, дарування, позики, спадкування чи обміну, доки музей, що приймає, не переконається в наявності чинного документа, який підтверджує право власності. Докази легітимного володіння у певній країні необов’язково прирівнюються до документа, який підтверджує право власності.

 

2.3. Походження предметів і зразків та належна перевірка в процесі їх придбання

Перед прийняттям потрібно зробити все можливе для повної упевненості в тому, що жоден предмет або зразок, який пропонується для купівлі-продажу, дарування, позики, спадкування чи обміну, не був отриманий незаконним шляхом або вивезений зі своєї держави походження чи будь-якої держави, в якій він міг би бути у законній власності (у тому числі з держави, де знаходиться музей). Відповідна належна перевірка має встановити повну історію об’єкта з моменту його відкриття чи створення.

 

2.4. Предмети та зразки несанкціонованих або ненаукових польових досліджень

Музеї не повинні приймати об’єкти, якщо є вагома причина припускати, що їхнє походження пов’язане з несанкціонованими або ненауковими польовими дослідженнями чи умисним руйнуванням або пошкодженням пам’ятників, археологічних або геологічних пам’яток, або видів і природних ареалів їхнього існування. Так само, прийняття не повинно здійснюватись, якщо про знахідки не було повідомлено власника землі чи того, хто її наразі займає, або компетентні органи чи урядові установи.

 

2.5. Особливий культурний матеріал

Колекції людських решток і матеріали сакрального значення повинні прийматися лише у випадку, якщо вони можуть зберігатись у безпеці і доглядатись з повагою. Таке утримання повинно здійснюватись відповідно до професійних стандартів та інтересів і вірувань членів спільноти, етнічних або релігійних груп, звідки походять відповідні об’єкти, якщо такі громади відомі (див. також п. 3.7; 4.3).

 

2.6. Біологічні та геологічні зразки, які знаходяться під охороною

Музеї не повинні приймати біологічні чи геологічні зразки, які були зібрані, продані або іншим чином передані всупереч місцевим, національним, регіональним або міжнародним законам чи угодам, пов’язаним із захистом дикої природи або заповіданням.

 

2.7. Живі колекції

Якщо колекції містять живі ботанічні чи зоологічні зразки, особливу увагу треба приділяти природному і соціальному оточенню, звідки вони походять, як і будь-якому місцевому, національному, регіональному або міжнародному закону або угоді, які стосуються захисту живої природи або заповідання.

 

2.8. Робочі колекції

Інструкція з колекціонування може містити спеціальні положення щодо певних типів робочих колекцій, де наголос робиться не стільки на предмет, скільки на збереження культурного, наукового або технічного процесу, або де предмети чи зразки згруповані для регулярного використання або навчальних потреб (див. також п. 2.1).

 

2.9. Придбання об’єктів не за колекційною політикою

Придбання предметів чи зразків не за прийнятою політикою колекціонування музею повинно здійснюватись лише у виняткових обставинах. Керівний орган повинен розглянути наявні професійні думки щодо конкретного випадку та погляди всіх зацікавлених сторін. При цьому розглядається значення предмета чи зразка, включно з його контекстом у культурній чи природній спадщині, і особливі інтереси інших музеїв, які збирають такий матеріал. Однак, навіть за таких обставин, не рекомендується придбання предметів без чинного документа про право власності (див. також п. 3.4).

 

2.10. Придбання, які пропонуються членами керівного органу або музейним персоналом

Особлива увага необхідна підчас розгляду можливості придбання будь-яких предметів чи колекцій чи то для продажу, чи як пожертву, або неоподаткованого дарунку від членів керівних органів, музейного персоналу або родин і близьких знайомих цих осіб.

 

2.11. Сховища на винятковий випадок

Ніщо в цьому кодексі музейної етики не повинно перешкоджати музею бути уповноваженим сховищем для зразків чи предметів нез’ясованого походження, незаконно зібраних або вилучених з території, яка знаходиться в зоні його законної відповідальності.

 

Переміщення колекцій

 

2.12. Законні та інші повноваження щодо розпорядження

Якщо музей має законні повноваження, що дає право на розпорядження його колекціями, або придбав предмети, що відповідають цим умовам розпорядження, юридичні та інші вимоги і процедури оформлення повинні здійснюватись в повній мірі. У тих випадках, коли первинне придбання підлягало тим чи іншим обмеженням, ці умови мають бути дотримані, якщо тільки не може бути продемонстровано, що дотримання таких обмежень неможливе чи достатньо шкідливим для установи. В такому випадку вихід може бути знайдено через правові механізми.

 

2.13. Вилучення з музейних колекцій

Вилучення предмета чи зразка з музейної колекції повинно відбуватися лише у випадку повного розуміння значення цієї одиниці зберігання, її особливостей (чи є вона відновлюваною, чи невідновлюваною), наявності законних підстав і відсутності вірогідності будь-якої втрати довіри громадськості внаслідок такої дії.

 

2.14. Відповідальність за вилучення

За рішення про вилучення повинен відповідати керівний орган, що діє спільно з директором музею і куратором відповідної колекції. Спеціальні домовленості можуть бути досягнені стосовно робочих колекцій (див. пп. 2.7; 2.8).

 

2.15. Розпорядження предметами, вилученими з колекцій

Кожний музей повинен мати процедуру, яка визначає дозволені методи остаточного вилучення предметів з колекцій внаслідок пожертвування, переміщення, обміну, продажу, повернення на батьківщину або руйнування, яка дозволяє необмежене законом право передавання права власності на музейні предмети будь-якому одержувачу. Усі рішення про вилучення повинні реєструватися, включно з описом предмета і подальшим розпорядженням ним. При цьому, існує сильна презумпція, що вилучена одиниця зберігання в першу чергу має пропонуватися іншому музею.

 

2.16. Прибуток від розпорядження колекціями

Музейні колекції утримуються як суспільне надбання, і до них не можна ставитись як до майна, яке підлягає купівлі-продажу. Гроші чи компенсація, одержані від вилучення і розпорядження предметами і зразками з музейної колекції, повинні бути використані виключно на користь колекції і, як правило, для поповнення цієї ж колекції.

 

 

2.17. Купівля роз’єднаних колекцій

Музейному персоналу, керівному органу або їхнім родинам чи близьким знайомим не дозволяється купувати предмети, які були вилучені з колекції, за яку вони відповідають.

 

Догляд за колекціями

 

2.18. Сталість колекцій

Музей повинен створити і провадити політику гарантії того, що його колекції (як постійні, так і тимчасові) та пов’язана з ними інформація, яка записана належним чином, є доступними для поточного користування і перейдуть до наступних поколінь в доброму, збереженому і, водночас, опрацьованому стані , з огляду на сучасний рівень знань і ресурси.

 

2.19. Доручення відповідальності за колекції

Професійні обов’язки, які включають догляд за колекціями, повинні покладатися на осіб із відповідними знаннями і кваліфікацією або на тих, кого надійно контролюють (див. також п. 8.11).

 

2.20. Документування колекцій

Музейні колекції повинні бути задокументовані згідно з прийнятими професійними стандартами. Таке документування повинне містити повне визначення і опис кожної одиниці зберігання, її зв’язків, походження, стану, способів консервації і розміщення. Такі дані повинні зберігатись у безпечному середовищі і підтримуватись пошуковими системами, що забезпечує доступ до інформації музейному персоналу та іншим законним користувачам.

 

2.21. Захист від катастроф

Пильна увага повинна приділятися розробці стратегій захисту колекцій протягом збройного конфлікту та інших антропогенних чи природних лих.

 

2.22. Охорона колекцій і пов’язаних із нею даних

Музей повинен здійснювати контроль, щодо запобігання розкриттю таємної особистої інформації та інших конфіденційних питань під час надання доступу до даних щодо колекції представникам громадськості.

 

2.23. Превентивне зберігання

Превентивне зберігання є важливим елементом музейної політики і догляду за колекцією. Створення і підтримання захищеного середовища для колекцій в процесі догляду за ними як у фондах зберігання, так і під час експонування або переміщення – основний аспект відповідальності музейних працівників.

 

2.24. Зберігання і реставрація колекцій

Музей повинен уважно стежити за станом колекцій для визначення того, чи потребує предмет або зразок виконання робіт зі збереження, реставрації і послуг консерватора-реставратора. Принциповою метою повинна бути стабілізація стану предмета чи зразка. Усі процедури з консервації повинні бути задокументовані і спрямовані, наскільки це є можливим, на збереження оригінальних ознак, а всі зміни повинні мати чітке розмежування з оригінальним предметом чи зразком.

 

2.25. Добробут живих тварин

Музей, який утримує живих тварин, повинен у повній мірі відповідати за їхнє здоров’я та гідні умови існування. Він повинен підготувати і впровадити правила безпеки для захисту свого персоналу та відвідувачів, так само, як і тварин, які мають бути схвалені експертом з ветеринарії. За наявності генетичної модифікації, остання повинна чітко розпізнаватися.

 

2.26. Особисте використання музейних колекцій

Музейному персоналу, керівному органу, їхнім родинам, близьким партнерам або іншим особам не повинно дозволятись привласнювати предмети з музейних колекцій, навіть тимчасово, з метою особистого використання у  будь-якій формі.

 

3. Музеї зберігають первинний матеріал для отримання та розширення

 

Принцип

Музеї безпосередньо відповідають за догляд, дослідження і доступність первинного фактичного матеріалу, який збирається і зберігається в його колекціях.

 

Первинний матеріал

 

3.1. Колекції як первинний матеріал

Політика музею щодо колекцій повинна чітко вказувати на важливість колекцій як первинного матеріалу. Ця політика не повинна визначатись лише сучасними інтелектуальними тенденціями або використанням музею об’єктів на даний момент.

 

3.2. Доступність колекцій

Музеї безпосередньо відповідають за те, щоби колекції і вся пов’язана з ними інформація стали максимально вільно доступними, враховуючи обмеження з міркувань конфіденційності та безпеки.

 

Музейне колекціонування і дослідження

 

3.3. Польове колекціонування

Музеї, які здійснюють польове колекціонування, повинні розробити політику, яка відповідає академічним стандартам і відповідними національним й міжнародним нормам і договірним зобов’язаннями. Польова робота повинна проводитись лише з повагою до й урахуванням думки місцевих громад, ресурсів їхнього середовища та культурних практик, а також зусиль зі збагачення культурної і природної спадщини.

 

3.4. Виняткове колекціонування первинних фактичних матеріалів

У виняткових випадках предмет, про походження якого немає інформації, може бути настільки видатним внеском у пізнання, що його збереження відповідає інтересам суспільства. Питання про прийняття такого предмета до музейної колекції повинно вирішуватись спеціалістами відповідної галузі з врахуванням національних чи міжнародних інтересів (див. також п. 2.11).

 

3.5. Дослідження

Дослідження, які проводяться музейним персоналом, повинні відповідати місії та меті музею й узгоджуватися з існуючими правовими, етичними та академічними практиками.

 

3.6. Деструктивний аналіз

При застосуванні руйнівних аналітичних технологій, повна характеристика матеріалу, який аналізується, наслідки аналізу та наступне дослідження, включно з публікаціями, повинні стати частиною постійного опису об’єкта.

 

3.7. Людські рештки та матеріали сакрального значення

Дослідження людських решток і матеріалів сакрального значення повинно здійснюватись відповідно до професійних стандартів і з урахуванням інтересів і вірувань громади, етнічних чи релігійних груп людей, звідки ці об’єкти походять, якщо такі групи відомі (див. також пп. 2.5; 4.3).

 

3.8. Збереження прав на матеріали дослідження

Коли музейний персонал готує матеріали для презентації або для документування польових досліджень, повинна існувати чітка угода між ним і музеєм, який надає сприяння, стосовно всіх прав на такі роботи.

 

3.9. Обов’язок ділитися професійним досвідом

Представники музейної професії зобов’язані ділитися своїми знаннями та досвідом з колегами, дослідниками та студентами відповідних спеціальностей. Вони повинні поважати і визнавати своїх наставників та ділитися здобутками у методології і досвідом, які можуть бути корисними для інших.

 

3.10. Співпраця між музеями й іншими установами

Музейний персонал повинен визнавати та підтримувати необхідність співпраці та консультацій між установами, які мають подібні інтереси та практику колекціонування. Зокрема, це стосується закладів вищої освіти й деяких громадських установ, де внаслідок дослідницької діяльності можуть створюватись важливі колекції, які не мають перспектив надійного довгострокового збереження.

 

4. Музеї забезпечують можливості для поціновування, розуміння та управління природною і культурною спадщиною

 

Принцип

Музеї мають важливий обов’язок розвивати свою просвітницьку роль і розширювати свою аудиторію за рахунок місцевих громад або груп населення, для яких вони працюють. Взаємодія з відповідною спільнотою та популяризація її спадщини є невід’ємною складовою просвітницької ролі музею.

 

Експозиція і виставка

 

4.1. Експозиції, виставки та спеціальні події

Експозиції і тимчасові виставки, реальні чи он-лайн, повинні відповідати визначеним призначенням, політикою і спрямованістю музею. Вони не повинні компрометувати ані якість, ані належний догляд за колекціями та їх збереження.

 

4.2. Презентація виставок

Музеї повинні гарантувати, що інформація, яка представлена на експозиції і виставках, є науково обґрунтованою, точною і відповідним чином враховує представлені групи чи погляди.

 

4.3. Демонстрація особливо чутливого матеріалу

Людські рештки та матеріали сакрального значення повинні експонуватись відповідно до професійних стандартів, із урахуванням інтересів і поглядів членів громади, етнічних або релігійних груп, від яких такі об’єкти походять. Їх необхідно представляти з великим тактом і повагою людської гідності усіх людей.

 

4.4. Припинення публічної демонстрації

Прохання про вилучення з публічної демонстрації людських решток або матеріалу сакрального значення від громад, звідки ці об’єкти походять, повинні розглядатися без зволікання, з повагою і чуйністю. Прохання про повернення такого матеріалу повинні розглядатися таким самим чином. Музеї мають чітко визначити процедуру відповіді на такі прохання.

 

4.5. Експонування матеріалу нез’ясованого походження

Музеї повинні уникати експонування або використання іншим чином матеріалу сумнівного чи невідомого походження. Вони повинні усвідомлювати, що експонування або використання такого матеріалу може толерувати та сприяти незаконній торгівлі культурними цінностями.

 

Інші ресурси

 

4.6. Публікації

Інформація, яка публікується музеями, у будь-якому випадку повинна бути точною, науково обґрунтованою і повинна належним чином враховувати відповідні академічні напрацювання, соціальний контекст і погляди. Музейні публікації не повинні компрометувати стандарти установи.

 

4.7. Створення копій

Музеї повинні поважати цілісність оригіналу при виготовленні моделей, репродукцій або копій предметів колекції. Усі такі копії завжди потрібно позначати як точні копії.

 

 

5. Музеї володіють ресурсами, які створюють можливості для інших громадських послуг та вигод

 

Принцип

Музеї залучають до своєї роботи значний спектр спеціалізованих послуг, навичок і фізичних ресурсів, які мають набагато ширше застосування, ніж у самому музеї. Це може призводити до спільного використання ресурсів або надання послуг внаслідок розширення музейної діяльності. Усе це потрібно організовувати таким чином, аби не суперечити визначеній місії музею.

 

Ідентифікаційні послуги

 

5.1. Ідентифікація об’єктів, придбаних незаконним або забороненим шляхом

У випадках, коли музеї забезпечують експертні ідентифікаційні послуги, вони в жодному разі не повинні діяти таким чином, що може бути розцінено як отримання безпосередньої чи опосередкованої вигоди від такої діяльності. Інформація щодо ідентифікації і встановлення автентичності об’єктів, які, як вважається чи підозрюється, незаконно або забороненим шляхом придбані, передані, ввезені чи вивезені, не повинна розголошуватись, доки про це не будуть повідомлені відповідні владні органи.

 

5.2. Встановлення автентичності і цінності (оцінка)

Встановлення цінності може проводитись з метою страхування музейних колекцій. Грошова оцінка інших об’єктів повинна здійснюватись лише на прохання інших музеїв, або компетентних юридичних, державних або інших відповідних органів. Однак, якщо сам музей може стати вигодонабувачем певного майна, то потрібно проводити незалежну оцінку таких об’єктів або зразків.

 

6. Музеї тісно співпрацюють з громадами, звідки походять їхні колекції, і з тими, для яких вони працюють.

 

Принцип

Музейні колекції відображують культурну і природну спадщину громад, з яких вони походять. Таким чином, ці колекції мають вищий статус, ніж звичайне майно, і можуть бути тісно пов’язані з національною, регіональною, локальною, етнічною, релігійною або політичною ідентичністю. Тому важливо, щоби музейна політика враховувала цей фактор.

 

Походження колекцій

 

6.1. Співпраця

Музеї повинні сприяти використанню знань, документації і колекцій спільно з музеями і культурними організаціями тих країн і громад, звідки ці матеріали походять. Необхідно шукати можливості розвитку партнерства з музеями тих країн чи територій, які втратили значну частину своєї спадщини.

 

6.2. Повернення культурних цінностей

Музеї повинні бути готовими розпочати діалог щодо повернення культурних цінностей країні або народу, звідки вони походять. Це повинно відбуватися в неупередженій формі, відповідно до наукових, професійних та гуманітарних принципів, враховувати відповідне місцеве, національне та міжнародне законодавство, з наданням переваги діям на урядовому або політичному рівні.

 

6.3. Реституція культурних цінностей

Коли країна або народ походження об’єкту прагнуть реституції об’єкта або зразка, стосовно яких можна довести, що вони були вивезені або іншим чином передані з порушенням положень міжнародних або національних норм і є частиною культурної або природної спадщини цієї країни чи народу, музей, якого це стосується, повинен вжити негайних і відповідальних кроків щодо співпраці задля їх повернення, якщо він має законні повноваження на такі дії.

 

6.4. Культурні об’єкти з окупованої країни

Музеї повинні утримуватися від купівлі або набуття культурних об’єктів з окупованої території і поважати у повній мірі всі закони і конвенції, які регулюють ввезення, вивезення та передачу культурних або природних матеріалів.

 

Повага до громад, які обслуговуються

 

6.5. Сучасні громади

Якщо діяльність музею торкається сучасної громади або її спадщини, придбання повинні робитися лише на підставі узгодженої взаємної домовленості, без зловживань щодо власника чи інформаторів. Визначальним має бути повага до побажань цієї громади.

 

6.6. Фінансування з активів громад

Коли ведеться пошук фінансового забезпечення заходів музею, які залучатимуть сучасні громади, інтереси останніх не повинні від цього потерпати (див. п. 1.10).

 

6.7. Використання колекцій, що походять від сучасних громад

Музей використовує колекції, що походять від сучасних громад, із повагою до людської гідності та традицій і культур, які використовують такий матеріал. Такі колекції повинні використовуватися для сприяння добробуту людей, соціальному розвитку, толерантності і взаємоповаги шляхом популяризації полісоціального, багатокультурного та багатомовного вираження (див. п. 4.3).

 

6.8. Підтримка громадських організацій

Музеї повинні створити сприятливе середовище для підтримки суспільством (наприклад, Друзі музеїв та інші організації підтримки), визнавати його внесок у діяльність музею і сприяти гармонійним відносинам між громадою та музейним персоналом.

 

7. Музеї діють відповідно до вимог права

 

Принцип

Музеї повинні повністю дотримуватися міжнародного, регіонального і місцевого законодавства та договірних зобов’язань. Крім того, керівний орган музею повинен виконувати усі взяті на себе зобов’язання або умови, які стосуються різних аспектів діяльності музею або його колекцій.

 

Правова основа

 

7.1. Національне і місцеве законодавство

Музеї повинні дотримуватися усіх національних і місцевих законів та поважати законодавство інших країн, яке має вплив на їхню діяльність.

 

7.2. Міжнародне законодавство

Музейна політика повинна у повній мірі визнавати наступні міжнародні акти, які вважаються стандартом для тлумачення Кодексу музейної етики ICOM:

• Конвенція про захист культурних цінностей в умовах збройного конфлікту («Гаазька конвенція», Перший протокол, 1954 р., і Другий протокол, 1999 р., до неї);
• Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (ЮНЕСКО, 1970 р.);
• Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (Вашингтон, 1973 р.);
• Конвенція про біорізноманіття (ООН, 1992 р.);
• Конвенція щодо викрадених або незаконно вивезених культурних цінностей (УНІДРУА, 1995 р.);
• Конвенція про охорону підводної культурної спадщини (ЮНЕСКО, 2001 р.);
• Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини (ЮНЕСКО, 2003 р.).

 

8. Музеї діють професійним чином

 

Принцип

Працівники музейної сфери повинні дотримуватися загальноприйнятих стандартів і норм і захищати честь і гідність своєї професії. Вони повинні убезпечувати відвідувачів від проявів протиправної або неетичної поведінки персоналу. Вони повинні використовувати кожну слушну нагоду для інформування та просвіти громадськості щодо цілей, завдань і прагнень представників музейної задля кращого розуміння аудиторією внеску музеїв у розвиток суспільства.

 

Професійна поведінка

 

8.1. Обізнаність із відповідним законодавством

Усі працівники музейної сфери повинні бути добре обізнаними з відповідними нормами міжнародного, національного і місцевого законодавства та умовами свого працевлаштування. Вони повинні уникати ситуацій, їхня поведінка в яких могла би тлумачитися як недостойна.

 

8.2. Професійна відповідальність

Працівники музейної сфери зобов’язані дотримуватися політики і правил внутрішнього розпорядку установи, в якій вони працюють. Однак вони можуть належним чином протистояти діянням, які виглядають як такі, що шкодять музею, іміджу музейної професії або не відповідають нормам музейної етики.

 

8.3. Професійна поведінка

Лояльне ставлення до колег і до свого музею є важливою професійною нормою поведінки, яка повинна базуватися на відданості фундаментальним принципам етики, що стосуються музейної професії загалом.

Ці принципи повинні відповідати положенням Кодексу музейної етики ICOM і враховувати будь-які інші кодекси або документи, які мають відношення до музейної справи.

 

8.4. Академічні та наукові обов’язки

Працівники музейної сфери повинні сприяти дослідженню, збереженню і використанню інформації, яка міститься у колекціях. Тому вони мають утримуватись від будь-яких дій або обставин, які могли би призвести до втрати такої інформації академічного або наукового характеру.

 

8.5. Незаконна торгівля

Працівники музейної сфери не повинні безпосередньо чи опосередковано підтримувати незаконний обіг або торгівлю природними чи культурними цінностями.

 

8.6. Конфіденційність

Працівники музейної сфери повинні захищати конфіденційну інформацію, отриману під час своєї роботи. Крім того, інформація про предмети, які надходять до музею для ідентифікації, вважається конфіденційною і не повинна оприлюднюватися або передаватися до будь-якої іншої установи чи то до особи без спеціального дозволу власника на те.

 

8.7. Безпека музею та його колекцій

Інформація про заходи і засоби безпеки музею або приватних колекцій і місць їх розміщення, які відвідуються протягом виконання офіційних обов’язків, повинна зберігатися музейним персоналом у суворій конфіденційності.

 

8.8. Виняток із обов’язку зберігати конфіденційність

Обов’язок зберігати конфіденційність підпорядковується законному обов’язку допомагати поліції або іншим компетентним органам у розслідуванні випадків ймовірно викраденого, незаконно придбаного або нелегально переміщеного майна.

 

8.9. Особиста незалежність

В той час, як працівники музейної сфери мають право на особисту незалежність, вони повинні усвідомлювати, що їхній приватний бізнес чи професійні інтереси не можуть бути повністю відокремлені від установи, в якій вони працюють.

 

8.10. Професійні відносини

Працівники музейної сфери вступають у робочі відносини з багатьма іншими особами як у музеї, де вони працюють, так і поза його межами. Очікується, що вони виконуватимуть свої обов’язки ефективно та висококваліфіковано.

 

8.11. Професійні консультації

Професійна відповідальність вимагає звертатися за консультаціями до колег у музеї чи поза його межами, якщо інформація в музеї є недостатньою для забезпечення прийняття обґрунтованого рішення.

 

Конфлікт інтересів

 

8.12. Дарунки, послуги, позики або інші форми персональної вигоди

Музейні працівники не повинні приймати дарунки, послуги, позики або інші форми персональної вигоди, які можуть пропонуватися їм у зв’язку з їхньою роботою у музеї. Іноді професійна ввічливість може допускати дарування і отримання дарунків, але це завжди повинно здійснюватися від імені відповідної інституції.

 

8.13. Зовнішнє винаймання або інтереси бізнесу

Працівники музейної сфери, незважаючи на право на особисту незалежність у своїх діях, повинні усвідомлювати, що будь-який їхній приватний бізнес чи професійний інтерес не може бути цілком відокремленим від організації, в якій вони працюють. Вони не повинні вступати в інші оплачувані трудові відносини або приймати замовлення від сторонніх організацій, які є у конфлікті з інтересами музею або можуть розглядатися як такі.

 

8.14. Торговельні операції стосовно об’єктів природної або культурної спадщини

Працівники музейної сфери не повинні брати безпосередню чи опосередковану участь у торговельних операціях (купівля чи продаж з метою отримання прибутку) стосовно об’єктів природної або культурної спадщини.

 

8.15. Відносини з дилерами

Музейні працівники не повинні приймати жодний дарунок, вияв гостинності або будь-які винагороди від дилера, аукціоніста або іншої особи як стимул для купівлі чи розпорядження музейними предметами, або для здійснення певної офіційної дії чи утримання від неї. Також працівник музею не повинен давати рекомендації представникам громадськості щодо певного дилера, аукціоніста або оцінника.

 

8.16. Приватне колекціонування

Музейні працівники не повинні конкурувати зі своєю установою ані у придбанні предметів музейного значення, ані у будь-якій особистій діяльності щодо колекціонування. Між музейним працівником і керівництвом музею повинна бути укладена угода стосовно будь-якого приватного колекціонування, якої треба ретельно дотримуватись.

 

8.17. Використання назви і логотипу ICOM

Назва організації, її акронім або логотип не можуть використовуватись для реклами або втілення будь-якої прибуткової операції або продукції.

 

8.18. Інші форми конфлікту інтересів

У разі виникнення будь-якого іншого конфлікту інтересів між особою та музеєм, перевагу мають інтереси музею.