Кам’яна баба

У перекладі з тюркського «балбал» означає «праотець». Згодом це слово перетворилось у «баба» (до речі, наголос припадає на останній склад). Половці створювали у ІХ – ХІІІ ст. таких кам’яних ідолів для вшанування предків. Їх встановлювали на святилищах. Жіночі статуї давали воїнам підтримку й силу, непереможність у битві і безсмертя. Чоловічі фігури, котрих більшість, втілювали батька-покровителя, його вшанування сприяло благополуччю і процвітанню орди. Чоловіки і жінки зображались стоячи або сидячи з чашами (кубками) для жертвоприношення або «пригощання». Чоловіки, звичайно, «вдягнені» у військовий одяг: шаровари, каптан, сорочку та шкіряні обладунки з металевими бляхами. При поясі – зброя. Чоловічі обличчя завжди мали вуса і навіть бороди.

Ще в ХVІІ ст. сотні кам’яних фігур стояли на стародавніх курганах на вододілах, при злитті річок, на перехрестях доріг. У селянських садибах їх пристосовували для господарських потреб, у поміщицьких маєтках ними прикрашали парки.

Кам’яна баба, що зберігається в Сумському обласному краєзнавчому музеї, представляє чоловіка, що сидить і тримає у складених на животі руках ритуальний посудину (чашу). Груди ідола перепоясані ременями з круглими бляхами, на голові – напівкруглий шолом, з-під якого на спину воїна спадають чотири косички. Статуя була знайдена в с. Василівка Лебединського району, де вона прикрашала сад місцевого поміщика. Статуя датується другою половиною ХІІ – початком ХІІІ ст.