Комплекс матеріалів Б.І.Блінера з фондів Сумського обласного краєзнавчого музею

У 1992 р. до фондів Сумського обласного краєзнавчого музею надійшов комплекс матеріалів, який зберіг і передав Б. І. Блінер – мешканець м. Суми, активний член добровільного історико-просвітницького товариства «Меморіал». У 1936 р. він був необґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності і 10 років провів у таборах та на засланні.

Народився Борис Ілліч 9 травня 1914 р. у Вітебську (Білорусія) в родині службовця. В 1929 р. закінчив сім класів дослідно-показової школи при місцевому педтехнікумі. Після закінчення школи став на облік на підліткову біржу праці. Згодом, закінчивши школу фабрично-заводського учнівства при заводі  «Червоний металіст», там же, у Вітебську, працював слюсарем. У 1936 р. вступив до Мінського юридичного інституту.

28 листопада 1936 р. Б. І. Блінер за доносом свого однокурсника і сусіда по кімнаті в гуртожитку був заарештований. Спеціальною колегією Верховного Суду БРСР засуджений за ст. 72-а КК БРСР (ст. 58-10 КК РРФСР) до позбавлення волі строком на 7 років та подальшою поразкою в правах на 5 років. Покарання відбував у
таборах на Колимі. В грудні 1947 р. приїхав до Сум і з того часу жив у місті (помер в березні 1993 р.). В лютому 1963 р. був реабілітований Верховним Судом БРСР.

До комплексу матеріалів Б. І. Блінера увійшли: гаманець, його портрет, книга О. Твардовського «Василий Теркин», документи, фотографії, а також рукописні спогади про перебування в Колимських таборах. Ці матеріали становлять інтерес не тільки як особисті речі людини, яка пережила страхіття радянських таборів, вони також є документальними свідченнями життя у цих таборах.

Гаманець у вигляді підковки, шкіряний [1]. З внутрішнього боку на клапані є напис, зроблений Б. І. Блінером: «А. Б, 19/VI-37». Перед судовим процесом у Мінську Б. І. Блінер і його товариш по ув’язненню Андрій Белько обмінялись гаманцями. Тоді і зробив Борис Ілліч на подарованому гаманці напис. Цей гаманець – єдиний свідок мандрів Б. І. Блінера від Мінська до Колимських таборів та з Колими до Сум.

Табірне життя, як у кривому дзеркалі, відображало життя на волі.

Портрет Б. І. Блінера був намальований художником-в’язнем для вміщення на Дошку передовиків трудового змагання ОТПЦАРМ (окремий табірний пункт центральних авторемонтних майстерень) сел. Спорний [2]. Портрет виконаний олівцем на аркуші паперу (25,7 см х 19,3 см.). На лицевому боці під портретом є напис: «(бр.) Блинер 157%», на зворотному – «Лето 1943 г. Спорный ОТПЦАРМ п/я 261/48».

Книга О. Твардовського «Василий Теркин» видана у Магадані в 1943 р. видавництвом «Советская Колыма» [3]. На титульному аркуші стоїть штамп з написом «Библиотека пос. Спорный (ЦАРМ № 1) инв. №». Б. І. Блінер користувався книгою у таборі, під час концертів художньої самодіяльності.

Фотографії, передані Б. І. Блінером до музею, датовані 1943 і 1946 рр., чорно-білі, портретні. Фото 1943 р. (3,1 см х 2,3 см) призначалось для документа [4]. На цьому знімку Б. І. Блінер без головного убору, коротко обстриже­ний, у тілогрійці. На фото 1946 р. (3 см х 2,8 см) Б. І. Блінер також без головного убору, в окулярах, одягнений у бушлат [5].

У повідомленні Прокуратури Білоруської РСР, яке Б. І. Блінер отримав у березні 1963 р., йдеться про те, що 28 лютого 1963 р. Верховним Судом БРСР карна справа, за якою він був засуджений в 1937 р., припинена, а Б. І. Блінер реабілітований. Довідку про реабілітацію він отримав з Верховного Суду БРСР [6].

Спогади під загальною назвою «Даты и встречи» були написані Б. І.Блінером у 1980-х-1990-х рр. і складаються з чотирьох частин: «Этюды», «Анти-Ад», «Дорога туда», «Дорога обратно» [7–10]. Кожна частина датована і підписана автором. Спогади – перша і єдина спроба словесної творчості Б. І. Блінера, Як зазначав сам автор, він занотовував «все, що згадалося, без взаємозв’язку, те, що пам’ятає, як все починалося і чим закінчилося». У своїх спогадах Б. І. Блінер пише про умови утримання ув’язнених у Могильовській в’язниці, в таборах на Колимі, про непосильну працю на копальнях «Гірнича Ларюкова», сусідах по камері та бараку. В цих рукописах зафіксована історія лихоліття 1930-х- 1940-х рр., для нас вони цінні своєю достовірністю, красно­мовністю фактів.

Наводимо уривки із спогадів Б. І. Блінера.

 Молодой идиот

Зто я – Блинер Борис Ильич, 1914 года рождения, с сентября 1936 г., будучи 22-х лет и пребывая в полном доверии к газетной пропаганде, проживал в общежитии Минского юридического института, в комнате на пятерых.

Среди разных акекдотов я ляпнул: МТС – это Могила Товарища Сталина. И тут же обьяснил, что это кулацкая агитация. Это мое выступление (без моего объяснения) было занесено первым пунктом в донесение, автор которого жил в той же комнате.

Следующие пункты:

Газета «Советская Беларусь» перепечатала из гитлеровской газеты о том, что в Минске якобы осталось по 200 гр. хлеба на человека. Назавтра, принеся в комнату «калач» – минский белый хлеб весом 1 кг, я со смехом сказал: «Действительно, Гитлер прав, в Минске только по 200 гр. хлеба на человека!». Текст зтот, только без смеха, был также занесен в донесение.

Следующее вмступление:

Спички Борисовской фабрики имени Кирова зажигались через одну, а то и реже. Я и сказал: «Фабрика недостойна того, чтобы називаться именем Кирова». В донесений было сказано: «Заявил, что Киров недостоин того, чтобы его именем называть фабрику».

Зто был весь фактический материал против меня.

Оценку моих виступлений, вопреки моим попыткам изложить действительные факты, произвела специальная коллегия Верховного Суда БССР, оценив мои остроумные выходки в виде лишения свободы сроком на 7 лет с последующим поражением в правах на 5 лет.

Основание: ст. 72 а УК БССР (ст. 58-10 УК РСФСР).

Вот и все… [7].

Анти-Ад

 Почему «Анти» – в аду царство огня. Колыма – царство мороза, а летом – мошки, опишу, если доберусь. «Ад» – потому, что хуже пережитого мною в описанном отрезке времени была только Серпантинка, но я там не был и верных сведений о ней не имею – (не от кого их получать).

Пока еще помню даты: 1938 год, 22 января. Тогда, по календарю был нерабочий день – «Памяти смерти Ленина и расстрела 9-го января 1905 г.» У нас был обыкновєнный рабочий день. Адрес: УСВИТЛ (Управление Северо-Восточних исправительно-трудовых лагерей) НКВД СССР. Юглаг ЮГПУ (Южное Горнопромышленное управление), прииск Горная Ларюковская, впоследствии прииск «Горный», 386-ой километр Колымского шоссе.

Режим: в пять часом подъем, в шесть – развод, с двенадцати до часу дня – обед, в семь вечера – ужин», не выполняющих норму – назад, в забой до десяти – одиннадцати вечера.

Температура – минус 40-45° (в те дни).

Руки уже промороженные, с синими раздутыми пальцами. Так вот, везем по отвалу короб – 700 кг пустой руды – «торфа», часов в семь вечера вдруг вдоль распадка синий прожекторный луч – стала хорошо видна дорожка, можно объезжать или отбрасывать камешки. Луч погулял и исчез, следом за ним – красный луч, яркий, затем один за другим, синий и красный. Это – северное сияние, первое увиденное мною. Потом видел их много – разных, такого – больше ни разу.

23 января, я – в конном забое, правлю отвал, не успеваю – руки-то уже непослушные, – мат, крик, зато 8-часовой рабочий день – лошадям больше работать нельзя.

24 января. Снова в своей бригаде. После обеда в забое снял рукавицу, гляжу – на левой руке ногти на среднем и безымянном пальцах отстают (руки потеют, рукавицы ватные, из старьгх телогреек, пальцы мерзнут все время, перестали мерзнуть – значит замерзли, потеряли чувствительность, а я зтого не знал, не мерзнут – ну и хорошо).

Пошел в лагерь в медпункт. На вахте опрос: ФИО, год рождения, статья, срок, № барака.

Пришел в медпункт. Ираида Павловна велела перевязать, сказала: «Ноготки то мы снимем» (они уже сами отваливались). Оттуда – в барак, в тепло, на нары – спать, Только задремал — бежит дневальный: «Иди на вахту», а там зачитали: «За самовольный уход из забоя заключить в штрафной изолятор с выходом на работу сроком на пять суток», и пошел я «на лечение» в «крикушник» (карцер). Первую ночь спал на нарах. Тесно, но не смертельно, холодно, тремся друг о друга.

25 января. Утром, натощак, под конвоем в забой. Ни кайла, ни лопаты в руках не удержать, весь день мотался по забою: подметал дорожку для короба, помогал поднимать короб, не давал замерзнуть другим (как сядешь – угреешься и начинаешь засыпать и незаметно для себя замерзнешь – имел личный опыт в пешем походе от Магадана до прииска).

Спал в бараке – конвоирм сказали, что я работал: за день ни один человек не замерз – я топтался по забою, расталкивал замерзающих, ведь принцип такой – конвоир может застрелить («попьггка к бегству»), это его право, а если кто-либо замерзнет, значит конвоир не доглядел.

26 января. Работать не мог, топтался по забою, остановиться нельзя – бушлат и телогрейка по одной пуговице только застегнуты, штаны на проволочке, чуть остановишься – мороз лезет вкруговую. Пальцы как чужие пуговиц не чувствуют. Сукровица в пузырях на пальцах замерзает, боль дикая, слезы на щеках застывают. К вечеру не то шесть, не то восемь человек замерзли. Если б не мотался – был бы и я с ними. Мороз за 45º – дыхание с шуршанием и синий дьмок изо рта, как от махорки, но, слава богу, без ветра. Помогал укладывать замерзающих на сани и затаскивать их в медпункт.

Запомнил: маленький, изящный архитектор Жерве из Ле- нинграда, в забое острил украинец Гриценко (или Грищенко) – тоже небольшого роста. У этого, когда начал оттаивать у печки на полу, хлинула черная кровь из носа. Увидев, что я греюсь у печки, санитар (блатной) «любезно» проводил меня до «кондея» (то же, что и «крикушник» – карцер). Эту ночь спал сидя с краю нар – все лежачие места были заняты. Левая нога навесу, правой опираюсь на земляной пол. К утру нога примерзла – спустя дня четнре – пять большой палец ноги стал мокнуть» [9].

ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА

1. Сумський обласний краєзнавчий музей (далі – СОКМ), КН-29292, Т-1230.
2. СОКМ, КН-29594, Р-617.
3. СОКМ, КН-29593, ДВ-11672.
4. СОКМ, КН-29294, Ф-2895.
5. СОКМ, КН-29294, Ф-2896.
6. СОКМ, КН-29595, Д-5240.
7. СОКМ, КН-29577, Д-5241.
8. СОКМ, КН-29578, Д-5242.
9. СОКМ, КН-29576, Д-5243.
10. СОКМ, КН-29575, Д-5244.

Євтушенко Н.І., завідуюча відділом новітньої історії та природи краю