Сумська фортеця в описах другої половини ХVII – початку ХVIII століття

У 2005 роді Суми урочисто відзначили своє 350-річчя. З-поміж кількох дат їх заснування (1651, 1652, 1653, 1655 та ін.) зрештою зупинились на 1655 р., обґрунтованому ще на початку 30-х рр. XX ст. українським істориком і археографом В. Д. Юркевичем і підтверджуваному відомими на сьогоднішній день архівними документами. Засновниками міста були українські переселенці з містечка Ставище на Київщині, які, рятуючись від польсько-шляхетського гніту, на чолі з отаманом Герасимом Кіндратовичем Кондратьевим прийшли в місцевість при злитті річок Псел, Сума (тепер Сумка) і Сумка (нині Стрілка) і осіли тут.

За постійних нападів на південні кордони Росії кримських татар у Сумах вирішено було спорудити фортецю. Будівельні роботи розпочалися влітку 1656 р, коли сюди прибув воєвода Кирило Юрійович Арсеньєв з наказом „…от татарские украины на Сумине городище город внову строит” [8, 50]. Через рік К. Ю. Арсеньєв доповідав царю: „…Город, государь, со всеми крепостьми, я, холоп твой, отделал все в дубовом лесу башни и стеньї, и бойницы, и тайник еделал и черкас дворами и гумнамн, и огородами устроил…”, а далі повідомляв: „…Образец, государь, городу и чертеж и книги строелнме я, холоп твой, пришлю к тебе, великому государю, вскоре…” [8, 51]. Це, власне, перший лапідарний опис сумської фортеці. Її креслення склав черкашенин (українець – Л.С.) Я. О. Стандарний. На початку 1658 р. креслення та опис сумських укріплень відвіз до Москви отаман Герасим Кондратьєв разом з одним з першопоселенців Кіндра­том Остаповим [9, 133–134]. Про доставку до Москви 10 лютого 1658 р. опису фортеці – „книг строелньїх” та її креслень дізна­ємося, зокрема, з канцелярської позначки на черговій відписці (донесенні) воєводи К. Ю. Арсеньєва. Креслення фортеці» на жаль, не збереглися або ще не виявлені, і перший відомий на сьогодні план Сум датується 1768 р.

У відписці за 1658 р. К. Ю. Арсеньєв більш докладно зупи­няється на зробленому в Сумах: „И город рубленой в дубовом лесу поставил в клетки и в обламы (насип у верхній частині валу для зручності стрільби – Л. С.), и башни проезжие и глухие, шатровые и покрыты тесом, и тайник, и колодез, и на твою, великого государя, пороховую казну погреб, и около города ров выкопал, и надолбьі в три кобылины поставлены ж около города все в дубовом лесу” [8, 53]. У цій же відписці повідомляється і про спорудження Арсеньєвим соборної Преображенської церкви з двома приділами „Алексия человека Божия” і „чудотворца Алексея митрополита” на честь царя Олексія Михайловича і його сина царевича Олексія Олексійовича [8, 53].

При побудові фортеці вдало були використані природні умо­ви – річки Псел, Сума і Сумка, котрі з їх широкими заболоче­ними заплавами робили неприступними підступи до Сум зі схо­ду, півночі і заходу. З південного ж, не захищеного природни­ми рубежами боку, в 1658 р. було зроблено перекоп – викопано глибокий рів між Пслом і Сумкою і насипано вал, про що й досі нагадує назва Перекопської вулиці.

Сумська фортеця вважалася однією з найбільших і найукрід- леніших на Слобожанщині. З 1659 р. місто стало центром Сумсь­кого слобідського козацького полку – військово-територіальної та адміністративної одиниці, що підпорядковувалася спочатку бєлгородському воєводі. Першим сумським полковником було обрано Г. Кондратьєва. Збереглося кілька описів сумських укріп­лень, що датуються другою половиною XVII ст. Річний розпис 1671 р. повідомляє: город Сумин ставлен острогом в дубовом лесу с аблами (абли – це облами, пояснення про які подавалося вище – Л. С.) и с катки (великі колоди, що скочувались на ворога – Л. С.), и по городу учинены кровати (помости на стінах фор­теці. — Л. С.). В городе б башен, и в том числе 2 башни с проезжими вороты По мере около того города и з башнями 172 сажени (сажень дорівнює 2,16 м. – Л.С.). Да по острогу 6 башен ж, и в том числе 2 с проезжими вороты, да 3 бойницы, да 3 вылоза. По мере около того острогу и з башнями 904 сажени. Да от старого острогу от наугольной башни вниз рекою ІІслом до проезжих ворот, что за рекою Пслом 2 башни с проезжими воротьі, да 3 башни глухих, да 7 бойниц, да 3 вылоза, а что того места по мере сажен, того в той годовой сметной росписи не написано [6, 103]. З подальшого опису дізнаємося, що на той час у Сумах було 17 веж, з них 6 надбрамних, 11 глухих, 10 бійниць, 6 вилазів, а довжина укріплень навколо міста та старого острогу становила 1076 сажнів (2324 м). У 1672 р. полковник Г. Кондратьєв повідомляв, що сумські козаки побудували в місті „город да 2 острога и всякими крепостьми укрепили”. Внаслідок цього кількість веж збільшилась до 27, з них 11 надбрамних, а довжина міських укріплень сягнула 1946 сажнів (4203 м) [6, 103-104].

А ось який опис маємо за 1678 р.: „…По мере около всего города и с посадом 3425 сажен (7340 м), по городу 4 башни с проезжими воротьі, 23 башни глухих, по острогу 8 проезжих ворот, из города тайник к реке Пслу, вода в нем добра” [4, 296]. Цей викопаний на випадок облоги потайний підземний хід до Псла – „тайник” – згадується як у першому донесенні воєводи К. Арсеньєва про побудову сумської фортеці, так і в більшості подальших її описів. Починався він у „замку” – внутрішньому укріпленні „города”, де зберігалися боєприпаси, і, найбільш вірогідно виходив до Псла неподалік сучасного Харківського мосту. З описів видно, що у 70-ті рр. XVII ст. у Сумах укріпленими були всі три частини міста: замок, город і посад [3, 259].

Дерев’яні і земляні укріплення сумської фортеці швидко руйнувалися, і їх доводилося постійно лагодити. Саме цим і пояснюється той факт, що описи фортеці, зроблені через невеликі промі­жки часу, досить істотно відрізняються один від одного. Докладний опис сумських укріплень та їх стану надіслав до Москви у жовтні 1686 р, воєвода Н. Б. Борисов: „Город Сумин дубового лесу, рублен тарасами (дві паралельні поздовжні стіни, з’єднані рядом поперечних стін, що утворювало ряд кліток, які засипалися зем­лею – Л. С.); в вьшину стена была полутора сажень, а ныне те стены все огнили, а обламы и кровати, и котки обвалились, и на 33 саженях той городовой стены обвалялось, а осталось на тех саженях стена в вышину только по 2 аршина (аршин у другій половині XVII ст. дорівнював 68,6 см – Л. С.)» а в иных местах и по аршину [1, 145]. У 1686 р. на відстані 76 м від Псла було споруджено нову дерев’яну стіну – “острог” заввишки 3,24 м. Тоді ж звели ще два „остроги” з дубового лісу загальною довжи­ною 3810 м і висотою 3,24 м. У першому острозі було 5 воріт, 10 глухих веж, 3 хвіртки; у другому – 4 воріт, 9 глухих веж і 5 хвірток. Остроги оперізував рів глибиною 5,4 м і шириною у верхній частині 10,8 м, у нижній – 2,16 м. Навколо посаду та­кож було викопано рів довжиною 7620 м, глибиною і шириною 3,24 м, а також насипано вал. Центральна ж частина – „город”, оточений рубленими і острожними стінами довжиною 414,7 м і ровом, залишалась невідремонтованою. Тут було 6 веж, з них 2 надбрамні і 4 кутові глухі. Покрівель на вежах не було, і їх вер­хівки почали руйнуватися, рів у багатьох місцях обвалився і за­сипався землею, у дуже поганому стані був потайний підземний хід до Псла довжиною 43,2 м [1, 5].

Наприкінці 1708 р. – на початку 1709 р., під час Північної війни, за наказом Петра І терміново було поновлено та перебу­довано Сумську фортецю. Уявлення про її оборонні споруди до­помагає скласти їх опис, зроблений через 10 років після відбу­дови, у 1718 р. У ньому згадуються бастіони, бруствери, равелі­ни, бійниці. Місто тоді складалося з „большого города” і „горо­дка”, або замку, з одними воротами і земляними укріпленнями, де знаходилась „казна” – склад боєприпасів з двома порохови­ми льохами. Довжина стін по периметру становила 2069 м. Зі сходу стіни підходили до Псла, а з заходу – до р. Сумки. Тут знаходились „большие Московские ворота”. Згадується ще чет­веро воріт [7; 5; 2; 3]. В усіх описах сумських укріплень за другу половину XVII ст. подаються відомості про кількість зброї (гармат, мушкетів, карабінів, пістолів) та боєприпасів до неї, а от у 1718 р. ні артилерії, ні гарнізону в місті вже не було.

Отже, як свідчать описи другої половини XVII – початку XVIII ст., районом, звідки починалися Суми, є їх теперішній центр, тобто між річками Псел, Сумка і Стрілка, які визначили первісні кордони міста зі сходу, півночі і заходу (з часом річки змінили свої русла) і вулицею Перекопською з півдня. В „го­роді”, тобто центральній частині міста, знаходились адміністра­тивні установи (полкова канцелярія, ратуша, воєводське подві­р’я), двори першого сумського полковника Г. Кондратьєва та його дітей, козацької старшини, духівництва. Архітектурними домінантами Сум, що визначали їх силует і впадали в око при під’їзді до міста, були зведені в 50-60 рр. XVII ст. дерев’яні Преображенська та Миколаївська церкви, а на посаді – церква Різдва Богородиці (освячена 1681 р.). До наших днів достояла кам’яна Воскресенська церква, освячена в 1702 р. Основний масив забудови центру і посадів становили селянські хати. Не­зважаючи на досить хаотичний характер забудови, уже в цей час почали формуватися планувальна структура Сум і наміча­тись основні вулиці центральної їх частини.

 Література.

1. Багалей Д.И. Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний в XVI–XVIII в. Т. 1 / Д. И. Багалей. – X., 1886.
2. Вечерський В. Фортифікації Сумщини / В. Вечерський // Пам’ятки України. – 2001.
3. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України / В. Вечерський. – К.: НДУТІАМ, 2002.
4. Дополнения к актам историческим. Прибавление к девятому тому дополнений к актам историческим. — Т. 9. — СПб., 1875.
5. Іванюк Я. Г. Міста-фортеці Охтирка і Суми у XVII-XVIII ст. / Я. Г. Іванюк // Український історичний журнал. – 1980. – № 9.
6. Крестьянская война под предводительством Степана Разина: Сбор- ник документов. Т. 4. – М., 1976.
7. Крестьянская война под предводительством Степана Разина: Сбор- ник документов. Т. 4. – М., 1976.
8. Сапухіна Л. П., Бєлінська Л. І. Документальні матеріали з історії Сум 50-60 років XVII ст. в науково-допоміжному фонді Сумського обласного краєзнавчого музею / Л. П. Сапухіна, Л. І. Бєлінська // Сумський обласний краєзнавчий музей: Історія та сьогодення: Збірник наукових статей. – Суми: Мак Ден, 2005.
9. Юркевич В. Еміграція на схід і залюднення Слобожанщини за Б. Хмельницького / В. Юркевич. – К., 1932.

Сапухіна Л.П., історик-краєзнавець