ДО ІСТОРІЇ РИБАЛЬСТВА НА СУМЩИНІ

Велика кількість річок та інших водойм і прадавні традиції сприяли розвитку й сучасній популярності рибальства як в Україні, так і на Сумщині, де воно протягом кількох тисячоліть займало чільне місце у господарстві населення.

Універсальний набір знарядь і засобів для рибальства упродовж всього часу залишається практично незмінним, хіба змінюється матеріал, з якого вони виготовляються. Найповніше весь спектр різноманітних засобів лову репрезентовано на сіверянсько-давньоруських пам’ятках Сумщини.

У експозиційних залах музею широко представлені гачки різних розмірів, блешні, остені, плішні, багри-кішки із заліза, керамічні грузила, кістяні голки для плетіння сіток тощо. Різноманітний рибальський інвентар забезпечував цілорічний вилов риби. Основними об’єктами промислу були вирозуб, щука, окунь, сом, судак і лящ, середні розміри яких перевищували сучасні.

Для биття великої риби використовували остень — списоподібне знаряддя з довгим (понад 2 м), руків’ям і кованим наконечником з кількох вістер. Взимку для пробиття будь-якої форми й розміру лунок і ополонок та безпечного ходіння по льоду користувалися плішнею — залізним наконечником у формі списа, або долота на дерев’яному держаку (від 90 см до 1,5 м) з петлею із ременя чи мотузки на кінці (щоб випадково не втопити в ополонці). Вважалося, якщо лід витримує удар плішні, то втримає й людину. Іноді для підлідного лову (багрення) використовували багор-кішку. У місцях скупчення сонної крупної риби розбивали лід і витягали ним стривожену рибу. Але зазвичай багром-кішкою підтягали і виймали сіті тощо.

Перетворення рибальства у спеціалізовану галузь господарства дослідниками фіксується з кінця ХІ ст. На берегах водойм і річках Сумщини, насамперед таких як Десна, Сейм, Сула, Псел і Ворскла, існували навіть спеціалізовані поселення рибалок. На них, крім чисто рибальського інвентарю, знаходять споруди для проживання і зберігання рибних припасів, спеціальні знаряддя для виготовлення сіток, човнів.

Рибу в той час ловили мережами типу неводів і плавних сіток. Використання сіток давало можливість добувати і запасати рибу у великих кількостях. Сіткоплетіння було важливим різновидом ремесла, що знайшло відображення у міфології багатьох народів. Виготовлення сіток, волоків (неретів), ятерів тощо здавна поширене на Сумщині. На ньому зналися і чоловіки, і жінки. Сітки плели вручну з низькоякісної, непридатної для полотна, сировини рослинного походження (коноплі, льону) за допомогою нескладних дерев’яних знарядь — планки (на кшталт лінійки чи палиці) і човника. Довжина і ширина планки визначали розмір виробу та вічок у сітці. Відповідно до призначення готову сітку оснащували такими деталями як грузила, поплавки тощо. У Сумському Поліссі плетіння рибальських сітей набуло значного розвитку наприкінці ХІХ ст., а їх прямий збут було налагоджено у Ростов-на-Дону, Новоросійськ та багато інших міст.

Із суцільного дерева-кругляка виготовляли човни-довбанки. Витесуючи довбанку, ретельно контролювали товщину стінок, щоб не зняти зайвого. Такі човни відомі ще з кам’яного віку. На Сумщині вони були найбільш поширеними у XVIІ–XVIІІ ст. й подекуди побутували до другої половини ХХ ст. Та навіть і зараз, на Сулі чи Сеймі, такого човна можна зустріти припнутим до берега.

Знаряддя і засоби для рибальства із сіверянсько-давньоруських пам’яток Вир, Путивль, Битиця, Кам’яне, Ницаха. Розкопки В. А. Богусевича та О. В. Сухобокова.

Човни на Сеймі.