ДУРНИЙ ДУХ, СОЛОДКА РТУТЬ, ЯПОНСЬКА ЗЕМЛЯ, ОЦЕТ ЧОТИРЬОХ РОЗБІЙНИКІВ …
Ні, це не про зілля з книг Джоан Роулінг, а про асортимент ліків із медичного посібника кінця ХVIII століття, який зберігається у фондах Сумського краєзнавчого музею.
Цей рукописний збірник містить три праці. Перша, невідомого автора, має назву «Хірургія» і розповідає про ознаки та способи лікування ран, виразок, наривів, гриж, «антонового вогню» (гангрени) і подібних хвороб. Тогочасна медицина не знала природи зараження: наукове обґрунтування боротьби з рановою інфекцією з’явилося лише в середині ХІХ ст., коли Луї Пастер довів мікробну природу бродіння і гниття. Від нагноєння ран автор «Хірургії» пропонує ароматичні есенції, бальзами і корпію (прототип вати, що виготовлявся шляхом розділення бавовняної або лляної тканини на нитки, після чого отриманий матеріал оброблявся киплячим трав’яним відваром).
У наступних двох працях – доктора медицини Карла Пернера та доктора «пафалогіи и ферапіи» Петра Гофмана – подано безліч засобів від усіляких хвороб. Автори рекомендують олії та мазі (т.зв. пластирі), знають цілющі властивості мінеральних вод і фітоліків: звіробою, часнику, ромашки, ісландського моху, беладони та багатьох інших рослин.
Утім, тут зустрічаються і такі «екзотичні» засоби як ртутні солі, залізні ошурки, масло оленячого рогу, собачий язик і навіть… людський череп. До речі, медичний канібалізм утратив свою популярність лише наприкінці XVIII століття: у 1782 році лікар Вільям Блейк писав, що такі «мерзенні» засоби як єгипетські мумії і порошки з черепів небіжчиків є, по суті, «нісенітницею, що має бути виключена з фармакопей».
І трохи про згадані на початку допису ліки:
• Дурний дух (асафетида) – молочний сік із кореневищ ферули смердючої, застосовується для полегшення травлення, раніше – як протисудомний засіб.
• Солодка ртуть – хлориста ртуть (каломель), використовувалась як проносний, сечо- й жовчогінний засіб, дуже токсична.
• Японська земля (кашу, катеху) – випарений сік деяких акацій, пальм та інших рослин з Індії, Південної та Південно-Східної Азії; наділялася в’яжучими властивостями.
• Оцет чотирьох розбійників – назва пов’язана з історією про чотирьох розбійників (крадіїв), які під час епідемії чуми вижили завдяки застосуванню цього засобу. Виготовлявся з рути садової, шавлії, м’яти, полину, лаванди, винного оцту і камфори.
Покрайні записи свідчать, що книга походить із с. Рябушки Лебединського повіту Харківської губернії, але шлях її надходження до музею залишається невідомим.
Іванова Віра – кандидат історичних наук,
учений секретар Сумського
обласного краєзнавчого музею
Фото Ігоря Ройченка.
