Давньоруський натільний хрестик

Натільний хрестик. Мідний сплав, емаль.
ХІ–ХІІІ ст. Давня Русь.

Розкопки О. В. Сухобокова, 1987 р.

Серед давньоруських ставрографічних старожитностей у музеї зберігається кілька натільних хрестиків. Один із них виявлено під час розкопок на західному городищі (Великий Балкан) біля с. Ницаха Тростянецького району Сумської області.
Хрестик відлито з мідного сплаву у двосторонній ливарній формі. Він рівносторонній, має криноподібні (підтрикутні з додатковими виступами) рамена. З обох сторін хрестик прикрашений геометричним орнаментом у техніці виїмчастої емалі. Круглі гнізда по краях рамен і в осерді та прямокутні на раменах заповнені жовтою емаллю, а на протилежній стороні – світло-зеленою. Його розміри – 2,5 х 2,3 см, вушко 0,5 см.
Починаючи з XI ст. такі хрестики виготовляли київські ювеліри. Розквіт виробництва припадає на XII ст., а у ХІІІ ст. вони поступово виходять із ужитку. «Київський» тип емалевого хреста був найпоширенішим у домонгольський період.
Факт їх виробництва у Києві підтверджено виявленою на Подолі майстернею, де у першій половині ХІІІ ст. виготовляли такі хрестики.
Сухопутними і водними торгівельними шляхами вироби майстрів поширювалися по всій Русі й далеко за її межі, зокрема, у Прибалтику і Приуралля.
Топографія знахідок вказує на попит на них як серед міського, так і сільського населення. Хрести знаходять у культурному шарі поселень і у похованнях – частіше у жіночих і лише зрідка чоловічих.
Давньоруські натільні хрести від візантійських вирізняються орієнтацією на місцеву слов’янську культуру, перш за все, язичництво. У похованнях найчастіше їх знаходять серед намиста у сусідстві з хрестиками різних типів, іншими підвісками чи просто скляними намистинами. За своїм сакральним змістом вони могли виступати як християнські символи і як амулети-обереги.
Наділений амулетною семантикою натільний хрест у народній свідомості перетворився в інструмент взаємодії його власника з силами зовнішнього світу, отримав інший сенс, ніж мав у Візантії. Це було не протистояння язичництва і християнства, а органічне поєднання християнських і язичницьких уявлень у єдиній моделі світу, що збереглось у народній культурі до нашого часу.
За візантійським каноном не можна було ховати з натільними хрестами. Зазвичай їх передавали у спадок від батька до сина, від матері до доньки. Тому у могилах хрестів знаходять одиниці, в основному вони трапляються у культурному шарі на території поселень, де їх просто губили.
Носіння натільного хреста довгий час не було обов’язковим, зокрема, у Московській державі за Требником патріарха Філарета його ввели лише на початку XVII ст. У XVIII ст. російські хрести були литими, а в Україні зазвичай вирубаними з пластини металу. Жорстких правил щодо матеріалу, форми і прикрашання натільних хрестів не було, вони змінювалися з часом.