Давньоруські писанки

Писанки. Кераміка, полива.ХІ – ХІІ ст. Давня Русь.
Розкопки О. В. Сухобокова, 1973 р.
Розкопки В. А. Богусевича, 1958 р.
Культ пташиного яйця як символу зародження і продовження життя виник ще на ранніх етапах розвитку людського суспільства і відомий у багатьох народів світу. В українській культурі він пов’язаний із писанкою – невід’ємним атрибутом Великодніх свят.
На теренах України найдавніші культові моделі яєць із каменю або глини належать до археологічних знахідок доби бронзи, а найдавніші писанки – до періоду Київської Русі. Наразі їх виявлено більше 100.
У зібранні Сумського обласного краєзнавчого музею є чотири давньоруські писанки, дві з яких повністю збереглись. Перша виявлена у 1973 р. під час розкопок роменсько-давньоруського комплексу біля с. Ницаха Тростянецького району (керівник – О. В. Сухобоков). Керамічна писанка має форму невеликого яйця 4 см заввишки і 2,6 см завширшки, пустотіла, з керамічною кулькою-брязкальцем всередині і маленьким отвором у центрі її широкої частини. Зовні поверхня писанки оздоблена у техніці поліхромного розпису: білою поливою на основу чорного кольору нанесено орнамент у вигляді поперечних смужок по спіралі. Писанка датується ХІ – ХІІ ст.
Друга писанка виявлена у згорілій будівлі на дитинці літописного давньоруського міста Вир у 1958 р., під час розкопок у м. Білопілля Сумської області (керівник – В. А. Богусевич). Пустотіле яйце 3,5 см заввишки і 1,9 см завширшки, з кулькою-брязкальцем всередині розписане жовтими поперечними фігурними дужками на зеленому тлі. Це найпоширеніший на давньоруських писанках орнамент, який у сучасному керамічному виробництві називається «фляндрівка». Внаслідок перебування у вогні полива на писанці майже повністю вигоріла. Писанка датується кінцем ХІ – ХІІ ст.

У Давній Русі писанки почали виготовляти у Х ст. у майстернях, де виробляли полив’яні плитки для оздоблення стін і підлоги палаців і храмів Києва. Технологія виготовлення писанок досить складна і була до снаги лише вмілим майстрам. Їх ліпили зі звичайної гончарної глини стрічковим способом, випалювали. Потім, застромивши в отвір у широкій частині паличку, писанку занурювали у непрозору поливу, переважно зеленого чи бурого кольорів. Після цього на неї наносили розпис поливою іншого кольору, найчастіше жовтого. Поливу виготовляли за візантійськими рецептами для смальти.
Стосовно призначення писанок у дослідників немає одностайної думки: одні вважають їх дитячими іграшками, інші – культовими предметами, пов’язаними з язичницькими віруваннями слов’ян. Більшість схиляється до того, що писанки могли виконувати обрядову, ігрову і декоративну функції.
Найбільшого розповсюдження керамічні писанки набули в ХІ ст. Відзначимо, що їх також знаходять на скандинавських і польських пам’ятках Х – ХІІ ст. З середини ХІІ ст. керамічні писанки поступово виходять з ужитку і пізніше майже не трапляються.