СВІДЧЕННЯ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ: ЩОДЕННИКИ ДМИТРА ПОЛАДИЧА

У Сумському обласному краєзнавчому музеї зберігається комплекс матеріалів Дмитра Якимовича Поладича, переданий у листопаді 2008 року його онукою – Поладич Ольгою Яківною. До комплексу увійшли фотографії, шматочок ерзац-хліба та щоденники Дмитра Якимовича із записами 1923-1946 років.

Дмитро Якимович Поладич народився 4 червня1899 року у с. Божок (1922-2016 рр. – Червоний ранок) Кролевецького, нині Конотопського району в заможній селянській родині. Закінчив три класи сільської школи, згодом допомагав батьку шити одяг. У 1909 р. родина Поладичів купила землю неподалік від с. Божок – на хуторі Кравців, куди згодом перебралися жити. У 1919 р. Дмитра Поладича мобілізували до Червоної Армії, але під час служби у Кролевецькій караульній роті він захворів на висипний тиф і був звільнений достроково. У 1923 р. юнака знову призвали до армії: цього разу він проходив службу у Червоноармійських територіальних військах. Після демобілізації господарював на своїй землі, а 1934 р. вступив до колгоспу.

Під час Другої світової війни Дмитро Поладич був мобілізований на фронт. Потрапив у полон, але зміг утекти і повернутися додому. У 1943 р. був знову мобілізований і за станом здоров’я зарахований до слабосильної команди. Після демобілізації у липні 1945 р. працював у колгоспі «Червоний ранок».

Щоденники Дмитра Поладича – унікальна нагода зазирнути у внутрішній світ свідка серйозних соціально-економічних потрясінь. Власне, за твердженням самого автора, намір робити записи виник через напрочуд великі і неправдоподібні зміни, що відбувалися на селі. Писав у надії, що в подальшому його щоденники хто-небудь прочитає, «…бо якщо розказать, то не повірять»…

Записи зроблені у чотирьох зошитах. Зошит № 1 (30 арк.), датований 8.07.1923 – 7.01.1926 рр.; зошит № 2 (72 арк.) – 13.03.1926-18.04.1931 рр.; зошит № 3 (91 арк.) – 22.05.1931 – 21.01.1939 рр.; зошит № 4 (46 арк., записи на 12 арк.) – 19.05.1940 – 10.03.1946 рр.

Дмитро Поладич докладно пише про свою службу в армії, агітацію селян вступати до колгоспу, примусову відмову жителів села від церкви. Висловлює свою думку щодо перших сільрад та введення нових податків. Є тут і записи про родину Поладичів, їхню садибу, погоду, ціни на товари, відзначення релігійних свят, зокрема Великодня, та нових радянських свят.

Більша частина нотаток зроблена у 1931 – 1939 рр. Говорити, а тим більше писати про колективізацію і голод було вкрай ризиковано. «Жизнь дуже тяжелая, та писати всього не можна…» — зазначає автор, але й те, про що він пише, вражає: непосильні чисельні податки, штрафи і покарання селян за невиконання посівного плану, за забиту без дозволу худобу чи птицю, вилучення зерна у тих, хто не вступив до колгоспу, виселення з села «куркулів», які заважали колективізації… Хоча  «куркуль», на думку Д. Поладича, «…це той,  хто жив трохи лучче за счет свого труда…». Пише також про голод на селі, який торкнувся і його родини: «…зараз ми постуємо на всю губу, бо нема ні хліба,  ні картошки…». Наводить рецепт «хліба», який споживали селяни у 1933 р.: «а так в нас зараз печуть хліб – потовкли бурякове насіння, яке в кого було, полову пшеничну, гречану, просяну, з картоплі сушене лушпиння, сушені бруньки з кущів, як що є, то пом’яли гороху». Зазначає: «…так ми боремось за жизнь, тобто за те, щоб було чого вкинуть до рота, а все одно люди пухнуть з голоду і вмирають». У записах, датованих жовтнем 1934 р., йдеться про особисту трагедію Дмитра Якимовича – примусовий вступ до колгоспу: «…поставили так вопрос, хоть іди в колгосп, хоть завтра …. вилітай у воздух на всі чотири сторони без хліба, без грошей, без документа».

Останні записи у щоденниках стосуються подій Другої світової війни та післявоєнного життя у колгоспі.